Головне меню

Новини
Про ліцей
Історія ліцею
Наші вчителі
Наші досягнення
2017-2018
2018-2019
Навчальна робота
Структура навчального року
2018-2019
Розклад уроків
Розклад гуртків
Мережа класів
2017-2018
2018-2019
Виховна робота
2017-2018
2018-2019
Майбутнім ліцеїстам
2017-2018
2018-2019
Сторінка психолога
Соціально-психологічна служба
Корекційно-розвивальна робота
Статті для учнів
Статті для вчителів
Статті для батьків
STOPБулінг
Безпечний інтернет
2018-2019
Прозорість та відкритість
Нормативна база
Фінансування
Загальний фонд
2017-2018
2018-2019
Спеціальний фонд
2017-2018
2018-2019
Батьківський фонд
2017-2018
2018-2019
Матеріальна база
2017-2018
Додаткові платні послуги
2017-2018
2018-2019
Звіт директора
2016-2017
2017-2018
Профорієнтація
ДПА
2017-2018
ЗНО
2017-2018
2018-2019
Вакансії
Контакти

Авторизація

Запам'ятати мене

Корисні посилання

У 1999 році на 30-й сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати 21 березня Всесвітній день поезії. Сьогодні, 21 березня 2019 року, чудова, затишна, святкова зала зібрала шанувальників пера та поезії на фестивалі літературного клубу Олексадрівського району «Сила Слова». Учні декламували вірші Т.Шевченка, Л.Костенко та власну поезію.
Поезія юних авторів ніби про кожного з нас, про наші почуття і переживання, в них є саме буття: розлита в поетичних рядках любов і ніжність до мами, до коханого, захоплення невимовною красою природи, яка запрошує усамітнися, замислитися над одвічним питанням – для чого ти на цій землі. Пастівнишин Марія представила загалу вірш Л. Костенко «Я додому пишу нечасто...», а Рибін Єгор зачитав власну інтимну лірику:

Сложная жизнь у блатного поэта
Холод в душе, голова не согрета,
Хмурый денек незаметно подкрался,
Песня, в которой поэт потерялся
В жанре романса дворами напета
С нежной натурой июльского лета.
Он потерялся не из-за натуры,
Не из-за струн, что тревожат нутро,
В ней разглядел очертанья фигуры
Той незнакомки, что встретил в метро.
Помнит, как он проводил ее взглядом,
Как-то безвыходно, с долей тоски,
С нею хотел очутиться он рядом,
Мысль эта рвала его на куски.
Скрылась она и поэт в подземелье
В судорге нежности похолодел:
Так никогда не сушило похмелье,
Так не владел головой беспредел.
С этой поры он не знал себе места,
Думал ночами и днями о ней,
Было ему лишь одно интересно:
Как отыскать ее среди людей?
Может все это сплошное виденье,
Может плохой, незаконченный сон,
Или сознанья нездравое рвенье,
Думал ночами ворочаясь он.
Только лишь в песне – безмерно красивой
Он постоянно ее узнавал,
Только с гитарой, хмельной и слезливой,
Он о мученьях своих забывал.
Вскоре, в кабак потянулся он пуще,
В сброд несчастливых и пьяных людей.
Песней лечил им гранитные души,
Стал он любимцем для публики всей.
Так проходили все будни поэта
И среди местных он стал знаменит!
Даже душа, что была не согрета,
Жизнью пылает и счастьем кипит!
А на соседнем Тверском переулке,
С болью и хмурым смятеньем внутри,
Сердце отрывисто билось и гулко,
Той, о которой поэт говорил.
Так уже вышло и так приключилось
Вечером темным, в объятьях тоски,
Звуки струны в ее сердце вонзились,
Хоть презирала она кабаки
В этот же раз, заходя в неизвестность,
Чувство никак не могло подвести.
Как же могла эта лунная песня
Прямо к поэту ее привести?
Встретились взгляды и вспыхнула искра,
Сердце поэта горело огнем.
Встретились два одиноких артиста,
Что бы продолжить спектакль вдвоем!!!

ozio_gallery_nano